Автобіографія

Я, Карп’юк Анатолій Микитович, народився 1 липня 1932 року в с.Кутрів Горохівського району Волинської області (за часів Польщі) в родині хліборобів  Микити Мойсейовича і Катерини Романівни. Коли мені було три роки, батьки перебралися на хутір, який межував із Берестечком, відомим в історії з часів Богдана Хмельницького.

Із 6-річного віку став напівсиротою. Мати рано померла, залишивши четверо нас (я був найстаршим). Завдяки бабусі Єлизаветі, ми потроху ставали на ноги. Допомагали нас виховувати і батькові сестри Мотря і Олена. Батько мав 6 гектарів землі, так що довелося мені допомагати йому в господарстві.

1-го вересня 1939 р. я мав іти в перший клас початкової школи (звичайно, польської). Але почалася Друга світова війна. Запам’яталося мені, як того дня німецько-фашистські літаки бомбардували Берестечко. Польща як держава перестала існувати. Через неповних три тижні Червона армія вступила на Волинь. Західноукраїнські землі опинилися у складі СРСР.

Із восьми років почав навчатися у сільській початковій школі (за «перших» совєтів), яку довелося закінчити вже за «других» совєтів. Середню освіту здобував у м.Берестечку (а це ─ неподалік Козацьких могил).

Упродовж 1953-1958 рр. навчався в Луцькому державному педагогічному інституті ім.Лесі Українки на історико-філологічному факультеті. Відвідував вузівську літературну студію. Друкувався на сторінках волинської обласної газети (до речі, вірші почав писати ще у шкільні роки).

Змалку захоплювався українською літературою. Любив вивчати напам’ять поезії Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Миколи Вороного, В.Сосюри, М.Рильського та ін. Віршовані твори я сприймав як щось надзвичайне, без чого не можна жити.

Цікавився також історією України. Адже неподалік батьківської хати знаходився «Мурований стовп» (так у народі його називали) ─ 16-метровий пам’ятник на могилі Олександра Пронського, сина засновника м.Берестечка. Багато я наслухався і про мужніх козаків, бо за якихось 6-7 км від мого села Кутрова ─ Козацькі могили, де довелося побувати мені п’ятирічним хлопцем. Нам, старшокласникам, повезло: учителем історії був Микола Миколайович Кравець, який згодом став доктором історичних наук.

Пеньківська семирічна школа, 1960 р.
Пеньківська семирічна школа, 1960 р.

Після закінчення педінституту за направленням почав працювати в Космачівській семирічній школі (1958 р.), а згодом ─ у Пеньківській, де викладав не тільки українську мову та літературу, а й німецьку мову. Три десятиліття навчав учнів рідної мови та літератури в Костопільській середній школі №1 ім.Т.Г.Шевченка (1963-1994). Керував літературно-творчим гуртком, який видавав рукописну газету і альманах «Проліски». Вів також літературну студію при редакції районної газети. Листувався з багатьма відомими письменниками: з П.Тичиною, М.Рильським, О.Гончаром, В.Забаштанським, О.Іваненко, Д.Красицьким (родичем Т.Шевченка) та ін.

Під час учителювання я продовжував писати вірші (ліричні твори, гуморески тощо). А коли набралося чимало віршів для дітей, я вирішив надіслати із десяток їх відомому майстру слова Михайлові Стельмаху, добірною мовою якого я був зачарований. Ознайомившись із моєю добіркою, він зробив такий висновок,що в мене є «Божа іскра» до написання творів для діток молодшого шкільного і дошкільного віку. І це мене окрилило.

Мої поезії друкувалися, починаючи зі студентських років, не тільки в районних, а й обласних газетах, а також у республіканських. На сторінках періодичних видань публікувалися літературно-критичні статті, історико-краєзнавчі дослідження.

Вийшовши на пенсію, я майже десять років (1994-2003 рр.) був науковим співробітником Костопільського районного краєзнавчого музею. Мав можливість ознайомитися з архівними матеріалами, займатися дослідницькою роботою, в результаті чого видав низку книг з історичного та літературного краєзнавства.

Я є автором віршованих збірок для дітей: «Сорочині іменини» (1994), «Загаданки для Оксанки» (віршована абетка) (1995), «Сонячний зайчик» (1997), «Малювала киця хатку» (2002), «Синичка» (2003), «Зозулині черевички» (2008), «На Поліссі я живу» (2017).

За часів незалежності України побачили світ книги гумору і сатири: «Дача в дипломаті» (2003), «Сміхомовки» (2009), «Експромти» (2011), «Фігури з натури» (2012), «Кум говорить» (2014), «Карикатури з натури» (2016).

Мені належить авторство двох збірок лірики: «На крилах часу» та «Ліричні мелодії» (музику на тексти моїх творів написали місцеві композитори).

Для дітей молодшого шкільного віку я переклав і видав окремою книжкою оповідання відомого російського письменника Олександра Гріна «Історія одного яструба» (2008).

Працюючи науковим співробітником Костопільського краєзнавчого музею, я підготував і надрукував історико-краєзнавчий нарис «Костопіль» (1999) на основі архівних джерел. Пізніше побачили світ й інші книги краєзнавчого характеру: «Мандрівка в минуле» (дорожні нотатки) (2000), «Злазне і його околиці» (2008), «Ставок: село на сторінках історії» (у співавторстві з Н.Захожою) (2010), «Янова Долина» (у співавторстві з В.Мельником) (2011), «Підлужне і навколишні села» (2012), «Звіздівка» (у співавторстві з М.Малишем) (2014), «Борці за волю України. Григорій Рибак» (2016), «Лицар свободи» (про художника з бункера УПА Ніла Хасевича) (2004).

Багато років досліджував життєвий і творчий шлях тих письменників, які в тій чи іншій мірі були причетні до Костопільщини. Це стосується передусім Юрія Жилка, уродженця Поліського краю, безпідставно знищеним сталінсько-беріївським режимом. Про нього видав дві книги: «Спогади про Юрія Жилка» (2003) і «Юрій Жилко ─ син Поліського краю» (2011). В 2010 р. була надрукована книга дослідницького характеру «Сурмач визвольних змагань» (про молодого поета з Ізяславщини, що на Хмельниччині, Герася Соколенка, чиє юне життя нагло обірвала ворожа куля під час Другої світової війни (його патріотичні вірші друкувалися на сторінках «Костопільських вістей» за часів німецької окупації.

До Костопільщини були причетні і такі літератори, як Надія Соханська (російська письменниця українського походження (1825-1884), яка двічі побувала з доброчинною метою в нашім краї; Леонід Мосендз (1897-1948), бабуся якого жила на Костопільщині; Олекса Прокопчук, уродженець Житомирщини, котрий загинув у бою за Костопіль; Галина Гордасевич (1935-2001), яка була в 1952 р. заарештована «доблесними» чекістами (вона тоді навчалася в педучилищі). Про них іде мова в моєму збірнику «Не приведи загинути рабом», випущеному в 2004 році.

Мною були упорядковані та випущені й такі книги: «Обереги духовності» (2000), «Стежками легенд і переказів» (2001), «Над Замчиськом» (альманах про місцевих авторів) (2005), «Вулицями Костополя» (2007).

Крім цього, не відмовлявся від редагування поетичних збірок, оповідань, повістей і романів місцевих авторів.

Продовжую і далі працювати над поетичними творами і краєзнавчими матеріалами. Приємно, що мене друкують не тільки костопільські газети, а й обласні ─ «Вільне слово», «Вісті Рівненщини», альманах «Погорина», а також загальноукраїнські газети «Літературна Україна», «Слово Просвіти», «Сільські вісті». Друкувався не раз і на сторінках «Молоді України», «Голосу України» тощо.

Був одружений. Дружина померла 8 років тому. Дочка мешкає під Києвом. Живу сам у Костополі.

 

25.06.2017 р.